День пам’яті українців – жертв примусового виселення з
Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної
Бойківщини у 1944-1951 роках в Україні вшановують у другу неділю вересня.
Цьогоріч цей день припадає на 14 вересня.
Верховна Рада України 29 липня 2025 року ухвалила історично важливий закон, який визнає примусове переселення українців із території Польської Республіки у 1944–1951 роках депортацією – незаконною і злочинною дією, що порушувала права людини. Такий крок став першим офіційним визнанням державою Україна історичної несправедливості щодо сотень тисяч наших співвітчизників, які втратили свої домівки й не дочекалися за життя правової та моральної сатисфакції. Закон передбачає відновлення прав депортованих осіб, у тому числі матеріальну й моральну компенсацію та надання соціальних пільг. Депортації українців із рідних земель відбувалися в кілька етапів упродовж 1944-1951 років та супроводжувалися насильством, примусовістю, руйнуванням цілих поселень і трагедіями людських доль. Унаслідок цих подій сотні тисяч людей були позбавлені рідного середовища, традицій, культурної спадщини, що поставило під загрозу існування окремих етнографічних груп українського народу.
Підставою для примусової депортації українців із рідних земель, де вони споконвіку проживали, стало встановлення наприкінці Другої світової війни нового польсько-радянського кордону. У зв’язку з цим, у 1944 році, комуністичні режими Української РСР і Польської Народної Республіки уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР, а польського – з території України до Польщі.
Військові операції проти мирного населення перетворилися на масові репресії. Етнічні українці зазнали обмеження прав, заборони на повернення до рідних земель, втрати домівок, а багато хто – і життя. Під загрозою знищення опинилися цілі етнокультурні групи українського народу через обмеження соціальних, політичних, економічних і культурних прав.
За даними Українського інституту національної пам’яті, внаслідок переселень і депортацій у 1944-1951 рр. своїх домівок було позбавлено близько 750 тисяч українців. Їх виселяли в різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини. Територія розселення охопила 17 областей.
Чи не найбільше депортованих осіло на Тернопільщині – майже 200 тисяч, переважно переселенці з Надсяння та Лемківщини.
Сьогодні цей день є не лише актом пам’яті, а й нагадуванням про необхідність історичної справедливості, збереження національної ідентичності та передачі правди майбутнім поколінням. Вшанування жертв депортацій є складовою відновлення історичної пам’яті, національної ідентичності, яка зміцнює єдність українського суспільства та сприяє усвідомленню ціни свободи й незалежності.
Верховна Рада України 29 липня 2025 року ухвалила історично важливий закон, який визнає примусове переселення українців із території Польської Республіки у 1944–1951 роках депортацією – незаконною і злочинною дією, що порушувала права людини. Такий крок став першим офіційним визнанням державою Україна історичної несправедливості щодо сотень тисяч наших співвітчизників, які втратили свої домівки й не дочекалися за життя правової та моральної сатисфакції. Закон передбачає відновлення прав депортованих осіб, у тому числі матеріальну й моральну компенсацію та надання соціальних пільг. Депортації українців із рідних земель відбувалися в кілька етапів упродовж 1944-1951 років та супроводжувалися насильством, примусовістю, руйнуванням цілих поселень і трагедіями людських доль. Унаслідок цих подій сотні тисяч людей були позбавлені рідного середовища, традицій, культурної спадщини, що поставило під загрозу існування окремих етнографічних груп українського народу.
Підставою для примусової депортації українців із рідних земель, де вони споконвіку проживали, стало встановлення наприкінці Другої світової війни нового польсько-радянського кордону. У зв’язку з цим, у 1944 році, комуністичні режими Української РСР і Польської Народної Республіки уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР, а польського – з території України до Польщі.
Військові операції проти мирного населення перетворилися на масові репресії. Етнічні українці зазнали обмеження прав, заборони на повернення до рідних земель, втрати домівок, а багато хто – і життя. Під загрозою знищення опинилися цілі етнокультурні групи українського народу через обмеження соціальних, політичних, економічних і культурних прав.
За даними Українського інституту національної пам’яті, внаслідок переселень і депортацій у 1944-1951 рр. своїх домівок було позбавлено близько 750 тисяч українців. Їх виселяли в різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини. Територія розселення охопила 17 областей.
Чи не найбільше депортованих осіло на Тернопільщині – майже 200 тисяч, переважно переселенці з Надсяння та Лемківщини.
Сьогодні цей день є не лише актом пам’яті, а й нагадуванням про необхідність історичної справедливості, збереження національної ідентичності та передачі правди майбутнім поколінням. Вшанування жертв депортацій є складовою відновлення історичної пам’яті, національної ідентичності, яка зміцнює єдність українського суспільства та сприяє усвідомленню ціни свободи й незалежності.
Немає коментарів:
Дописати коментар